Плін

Навіть не знаю з чого почати, але знову боюся мовчати. Хвилює мене те почуття, що не дає покою а ні дня. В ночі воно кличе зовсім незванно, а вранці будить для втіхи. Це почуття – нестерпне. Це сум і жаль, відстань і печаль, розлука і тривога, гра й морока одночасно. З кожним днем мені все більше і більше хочеться зламати загадку в цім почутті, бо залишити його неможливо, тай забути важко. Рідко буває що мені просто тепло й солодко від нього, в цей час я радію його присутності і цього більш ніж достатньо. Частіше трапляється так, що бурлять в моїм серці океани гріз, а часом й нездоланних сліз, які заводять мене у межі невідомості — де я тону і знову опиняюсь на дні чогось безмежно пустого. Темнні відтінки цього почуття переважають світлим. Але що краще? Навіть не знаю…
Ніч завжди приваблює своєю загадковісттю, відвертям, небезпечністю, невідомістю з яким пов язані наші темні бажання і почуття. Ми проживаємо дні для того щоб дочекатись ночі, бо в цей час ми виглядаємо інакше, ми маєм інший погляд, більш впевнений і високий, більш відвертий. Та для когось рай – це світло. Це те місце де мрії вміють тільки літати, а люди сподіваються на здійснення всього того, що могла піднести скалічена фантазія.Світлий колір — це нудно. Хоча, люди напевно на нашій планеті крім чорного і білого, не помічають кольорів. Можливо я відношусь саме до них, але як це сумно? Адже крім слова- „ так” „ ні ” — є купа інших слів, крім „ cліз ” та „ сміху” є багато інших емоцій, крім „ народження ” та „ смерт і” — ще є багато інших етапів життя.
Ми не помічаємо цього і кожного дня залазимо в рамку, в якій проводимо день за днем…
Чому? Навіщо? Як шкода… Набридло…
Почуття…о, я так і не завершила розповідати про болісні переживання думок… Але ж, ми повинні зробити висновки.?
Воно таке потворне… Хто ?